Рідні працівників Луцького зоопарку загинули за Україну
«Андрійку, подивися, скільки людей… Ти так любив, коли приходили люди… І квітів багато… А ти не бачиш…» – ридає над труною 27-річного лучанина Андрія Гурного матір. «Сину-сину, ти ж казав, що приїдеш з хлопцями. А зараз вони тут, щоб тебе провести», – говорить до полеглого батько і закриває обличчя руками.
«Скільки ж ви горя нам принесли… Хіба ж вам потрібна наша земля??? Навіщо вона вам??? А ми дітей хоронимо», – каже ніби сама до себе бабуся. І багато з тих, хто прийшов провести в останню путь 27-річного лучанина Андрія Гурного, теж не можуть стримати сліз.
Місто 8 грудня прощалося із лучанином, який став на захист України у жовтні 2022 року, служив на посаді оператора протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 3-ї аеромобільної роти 1-го аеромобільного батальйону й загинув 3 грудня під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області.
У Свято-Троїцькому соборі було людно.Серед тих, хто прийшов на панахиду, – і літні люди, й однолітки загиблого. Хтось міцно стискав кулаки, а губи беззвучно повторювали мотитву. А хтос просто ридав, не в силах опанувати себе.
«Клята московська орда обірвала життя сина, брата, онука. І коровай на вічкові свідчить проте, що майбутнє хлопця мало б бути у парі. Але…», – казав у проповіді священник. «Це наші діти, які віддають життя за те, щоб ми сьогодні стояли у храмі і молилися, випрошували у Господа не миру, а перемоги, сил і стійкості тим, хто стоїть на вісті жорстоких ударів», – наголошував він.
Андрій Гурний знайшов вічний спочинок на Алеї почесних поховань – поруч із тими Героями Луцької територіальної громади, які загинули за нашу Незалежність з 2014 року.
… Віддати йому шану прийшов і батько Івана Газюка, з яким Луцьк прощався 1 грудня. 29-літнього лучанина не стало 25 листопада. Він загинув під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута Донецької області. Луцьк прощався з ним 1 грудня – у день, коли Геро. мало б виповнтися 30 років.
«Рівно 30 років тому в одній із родин народився хлопчик. І щасливі були батьки. Горнули його до грудей, омивали сльозами радості. Усе робили для того, щоб він відчував тепло батьківської любові. Все робили для того, щоб він абсолютно ні в чому не був обмежений. Хилили небо. Давали все найкраще, співали колискові, бажали щасливої долі, успіху в навчанні і всього того, що називаємо життям. Але у 2014 році московити пішли війною на нас, українців. І, напевне, батьки почули від свого сина Івана: «А хто, як не я?» . І він зробив цей крок, і багато хто цей крок зробили… Чому він там опинився? А тому, що з молоком матері, з батьківською любов’ю прищеплюється любов до рідної землі, до рідної України. І він цією любов’ю теж жив. «Хто, як не я», – говорив він і робив усе для того, щоб боронити цю любов, яку називав батьками, родиною, братами, Україною», – казав у проповіді священник.
Ці полеглі – рідні працівників КП «Луцький зоопарк». Ми вкотре нагадуємо, що з 24 лютого у Україні триває повномасштабне вторгнення росії в Україну, яке розпочалося у 2014 році. Гинуть захисники і захисниці, мирні мешканці, страждають тварини. Вічна пам’ять усім, кого вбила росія. І пам’ятаймо, що перемога – це спільна справа. Внесок кожного – важливий!
